Твоє серце надто мовчазне.
Сперш його питай, потім - мене.
Запитай, чи має крила птах,
Що літав високо, але сів на дах.
Чи злетить колись? чи пройде поміж нас?
Чи розкаже все, як дійде час.
Чи впізна любов і гірку печаль?
Ти спитай його, поки ще не жаль...

Бути мовчазною, невеселою...
... Або все лишити уві сні?
Й стати... може річкою, а може скелею...
Що за крок вготовано мені?
Де шукати долю, якщо мріється?
Як позбутись болю, де болить?
Полем! Нехай полем я розвіюся.
Ти запам'ятай мене в цю мить.

Я не буду тебя целовать.
Я запомню твой смех невпопад.
Перестану отчаянно ждать,
Перестроюсь на новый на лад...
Пережду. Пересплю. Переною.
Ты не веришь? Конечно. Не верь.
Только, если я дверь за собою закрою,
Уже больше
Не войду в эту дверь...

Зостанусь я...
Чи буде мені лячно?
Того мабуть не знає і душа...
Себе зреклась
Безумовно... Й необачно,
Немов в спині відчула я ножа

Как соловью в угрюмой стуже лета,
Так не хватает, па, мне твоего совета.
Большой твоей уверенной руки,
Будто закрыли русло у реки...
Мне не хватает сильного плеча,
Прости все, что сказала сгоряча.
Скучаю сильно. Словом не сказать.
Прости, что не умела я прощать...